Демобілізований боєць розповів про АТО та сепаратистський полон

 

18 березня в Україні було оголошено про початок демобілізації. Вже 19 березня у Ніжин почали повертатися перші демобілізовані військові, які захищали Україну в зоні АТО. Одним із перших повернувся у рідне місто солдат першого танкового батальйону  Олександр Зеленков.

Я потрапив в зону АТО, коли розпочався перший призов. 19 березня, як раз був рік, коли я пішов у військкомат і записався добровольцем. З квітня я вже був у зоні АТО
 
До того як прийняти рішення іти на фронт, я займався приватним бізнесом. Вже пройшов рік, і говорити на даний час, що є цей бізнес не можна. Адже ним ніхто не займався. 
Чому вирішили піти в зону бойових дій?

З патріотичних почуттів. Після всіх тих подій, що були на майдані, після Криму. Я не міг після того всього бути вдома.., хоч і залишати дружину та  4-річну доньку було страшно. Патріотизм все ж таки переважив. 

Де ви були у зоні АТО?
За рік довелося побувати багато де. Спочатку у Луганській області. Постійного місця дислокації як такого у нас не було. Ми стояли на різних блокпостах. То на одному два-три дні, то на іншому тиждень. Тобто нас постійно передислоковували. Трьохізбинка, Щастя, Макарово…
Які були відчуття, під час першого бою?
Які можуть бути відчуття, коли ти ніколи цього насправді не робив. Це боязнь, переживання. А ще такі відчуття, які словами не передати. Це не так, як з протилежної лінії фронту, коли чеченці пів свого життя провели з автоматом у руках. 
 
А наші хлопці – це більшість цивільні, які до цього жили спокійним розміреним життям. Частина підприємці, юристи… представники інших професій, робітники.
Часто були сутички із противником?
Дуже часто. Суть сутичок в цілому зводилася до того, що ми просто сиділи під обстрілами з Градів. І не знали, чи потрапить снаряд в укриття чи не потрапить. Тобто це вже рулетка пішла..
 
Під Макаровим та Луганським аеропортом дуже часто бої проходили. Особливо було складно, коли стріляли з будинків та території міста. 
Коли були під Луганським аеропортом, ви намагалися перейти у наступ?

Так. Але там було, як то кажуть, два російських села. Відсотків 90 населення яких підтримувало сепаратистів. І наші позиції сепарам здав звичайний комбайнер. Про це нам вони сказали, після того, коли нас взяли у полон. 

 

Тобто,  він передав інформацію про ваше розташування, ви почали наступ і вас взяли в кільце?
Ні, нас з самого ранку почали активно обстрілювати з Градів. На моєму блокпосту було два танка, КАМАЗ і БМП. Керівництво зв’язалося з керівництвом у Луганському аеропорту і сказали, що ми відходимо назад. Ми проїхали буквально кілометр і нас накрили. Зразу ж двоє 200-х, шість 300-х і 8 полонених. Вийти встиг тільки перший танк. КАМАЗ повністю розстріляли…
 
Один із поранених був у дуже тяжкому стані і вже коли на другий день міняли полонених його забрали на лікування в Росію, так як хлопець міг повністю втратити руку. Ліктя, як то кажуть у  нього не було, там було саме м’ясо. Але на скільки мені відомо його руку все ж таки врятували. Іншого поранено забрали, здається , в Одесу. 
 
В полон ми потрапили 26 липня. Поміняли нас лише через місяць,  на 9 трупів сепаратистів.
Коли перебували у полоні, як до вас ставилися терористи?
Я думаю ви самі розумієте, як вони ставилися. Як би не  дочка з дружиною, то я думаю, що мене вже у живих би не було. Були такі моменти, що вони знущалися так, що здавалося, що нерви не витримають і я зірвуся. Але дякувати богу цього не сталося. Я весь час думав про дочку, яка була вдома і це мене врятувало.
Траплялися втечі з полону українських військових?
Коли нас тільки взяли в полон і привезли в їхнє село, то нас почав знімати один із російських каналів. То двоє хлопців, один був поранений та медик, хотіли втекти через цивільні будинки. Але у них це не вийшло. Вони отримали лише декілька зайвих ударів прикладом у голову. 
 
Коли відсотків 90 населення підтримує сепаратистів, то втекти просто неможливо. Російська пропаганда їх обробляє так, що вони взагалі нічого не розуміють.
 
І зараз ставлення населення до наших військових не змінилося. Хлопці, які телефонують про це розповідають.  Хоча ставлення до людей з боку сепаратистів також не ахті. Всі сидять по підвалах. А чоловіки навіть бояться випустити на вулицю своїх жінок, адже там безліч чеченської наволочі шляється і всі знають, що вони можуть з ними зробити.
 
Після того, як повернувся з полону певний час був у Київському військовому госпіталі, потім у частині займався документами, які необхідні для отримання статусу учасника АТО.  
Вже отримав статус учасника АТО?
У процесі. Головне, хочеться сказати, що цей процес дуже гальмують. У Гончарівську, цим ніхто не займався. І коли ми вже думали, що все йде  до завершення оформлення, нам повідомили, що змінився необхідний пакет документів і доведеться ще чекати. 
 
На стільки я знаю з Ніжина статус учасника АТО отримали лише одиниці і то тільки ті, що подавали документи ще восени. Мені відомо лише про 3 людей з нашого міста, які отримали цей статус. 
 
Щоб ви розуміли, ніхто не хоче цим займатися  і це не пусті слова. У Міністерстві оборони, в кабінеті, де проходить оформлення статусу учасника АТО працює лише 4 людини(!) він весь повністю завалений справами військовослужбовців. Там стоси цілі стоять на столах, підлозі, диванах. Вони фізично не встигають все робити. До того ж вони ще й займаються присвоєнням нагород. Я от тільки не розумію, чому не можна виділити нормальну кількість людей? Мені це вже так набридло! От завтра з хлопцями знову збираємося їхати на Десну, вирішувати питання з документами.
 

Зарплатню виплачували вчасно?

Так, бували затримки, але ми більш-менш вчасно отримували обіцяні нам кошти. 
Зараз ви з фронтовими товаришами спілкуєтеся?
До останнього спілкувалися. Під Волноваху і в Піски недавно їздили. Волонтерам допомагаємо. Також нашому отцю Сергію. 
 
Зараз збираємося у Ніжині створити,  спілку за зразком тієї, що є у воїнів афганців. Але у неї ще ввійдуть волонтери та місцева самооборона. Головною метою
 
Зараз всі демобілізовані, згідно прийнятому закону, переводяться у резерв. Вам пояснили ваші права та обов’язки, при можливій новій мобілізації. І чи взагалі вони вам відомі?
Ніхто не пояснював. Але на стільки я знаю, вже восени нас знову можуть мобілізувати і головне нас зразу ж відправлять на передову так як ми маємо необхідний досвід. 
Чим будете займатися у найближчий час?
На тій роботі, що я працював до мобілізації, я й далі буду працювати. Зараз взяв відпустку. Коли створимо з хлопцями спілку учасників АТО, то будемо допомагати тим хто зараз у полоні. Зараз займаємося Дімою Киричком, який перебуває у полоні вже  декілька місяців, а хлопцю всього лише 21 рік. Знаю точно, що він зараз витягує останки бійців з під завалів донецького аеропорту. Влада, ні наша місцева, ні центральна вибратися хлопцю з полону не допомагає. Як то кажуть, коли на фронт, то вперед, а коли потрібна допомога, то нікому ти не потрібний…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *